19.12.2014. 15:04
«Доктор ПІ» написав листа до Тимошенко та Луценка: «Система вас зламала»
Андрій Слюсарчук, засуджений по звинуваченню у підробці документів про освіту та начебто незаконні нейрохірургічні операції, звернувся з відкритим листом до Народних депутатів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Копію цього звернення редакції надали його адвокати.
Шановні Юлія Володимирівна та Юрію Віталійовичу!
Дуже хочу звернутися до Вас словом «колеги по нещастю», але щось стримує. Дочитавши до кінця, Ви зрозумієте причини цієї нерішучості.
Сьогодні я хочу нагадати Вам про моменти життя, які будь-яка людина воліє якнайшвидше забути. Але як науковець, який професійно займається вивченням феномену пам’яті, зазначу – вичавити з себе спогади про час позбавлення волі, про життя в умовах, які важко назвати людськими, в постійних думках про несправедливе чи вигадане, сфабриковане звинувачення, неможливо. Тож впевнений – Вас обох переслідують ці спогади. Нехай вони не такі яскраві, як у решти «сидільців», бо, гадаю, умови перебування за гратами у Вас були тепличні. Але не дивлячись на полегшений варіант відбування терміну, слідчо-судове та тюремне буття є відтепер частиною Вашого життя, причому частиною трагічною.
Зрозуміло, що спроба тоталітарного режиму, який несправедливо кинув Вас за грати, не могла не скоригувати життєві цінності людей, які є політичними діячами і мають вплив на суспільні процеси. Я уявляю собі ці тривалі ночі у камері: стикнувшись віч-на-віч із нелюдською, потворною, витончено-жорстокою системою знищення особистості українською прокурорсько-судовою та тюремною системами, Ви, я впевнений, давали собі слово колись зламати цей форпост середньовіччя. Але у Ваших випадках я бачу скоріше психологічне виключення – опинившись на волі, Ви геть забули ці свої болісні внутрішні обіцянки, і, знов занурившись із головою у політичні ігри та боротьбу за владу, вкотре стали частиною Системи. Так, тієї самої – старої, геть прогнилої системи часів Януковича.
І це зрозуміло. Опинившись у рідному, звичному середовищі влади та політичних інтриг, Ви сьогодні вважаєте, що настали нові часи. Для вас – можливо. Для решти людей – ні.
Нагадати Вам про тюремне минуле в цей щасливий для Вас час мене примусила нещодавня новина про жахливий прецедент, що відбувся в Одесі. Не чули? То розкажу.
Два з половиною роки тому такого собі громадянина Юрія Банку звинуватили в угоні якогось авта. Чи крав він автівку – в даному випадку навіть не має значення. А цікавим є те, як розвивався процес над цією людиною, яка, доречі, своєї провини так і не визнала. Два роки чоловіка тримали в слідчому ізоляторі без судового рішення про утримання під вартою. Це вже є злочином. А потім сталося от що: йому в камеру принесли судовий вирок – 10 років позбавлення волі! Ані сам підсудний, ані його адвокат на засідання запрошені не були, із справою не знайомились, останніх слів не вимовляли.
Пані Юлія, пане Юрію! Ви розумієте, який прогрес відбувся в судовій системі за час, який Ви провели у камерах, а тепер проводите у сесійній залі Верховної Ради? Прогрес просто революційний!
Розумію – Вам не до того… Ви будуєте нову країну. Із старими тюрмами. Із старими підступними слідчими та прокурорами. Із старими суддями, готовими виносити вироки за сфабрикованими справами.
А от мені до того є справа. І не тільки тому, що я також досі сиджу за сфальшованою справою. Сиджу і бачу, як Система жере людей. І якщо Ви гадаєте, що це звернення до Вас продиктоване особистими проблемами між мною та Системою, приведу думку сторонньої, незацікавленої людини, далекої від тих тонкощів, які знаємо про українське «правосуддя» ми з вами, Юліє Володимирівно та Юрію Віталійовичу. Тонкощів, які привели свого часу і Вас обох, і мене, і ще, думаю, не один десяток невинних людей на лаву підсудних.
От як, скажімо, відреагував на одеський прецедент відомий громадський діяч і волонтер Олексій Арестович:
«Среди прочих проблем нашего общества, в тени остается беспредел в системе исправительных учреждений, тюрьмах, СИЗО.
А он не должен там оставаться.
Государство и общество, сажая человека в тюрьму, расписывается в своей неспособности организовать социальные процессы грамотно.
Плохо, когда оно не в состоянии обеспечить пребывание заключенных в человеческих условиях.
Но, хуже всего, когда Система начинает пожирать людей, в свое удовольствие.
Именно это сейчас происходит в Одессе» (Додам – і не тільки в Одесі)
Юрій Віталійович, Ви у Фейсбуці дуже активний, тож зайдіть і почитайте. А якщо часу за політичними справами нема, наведу Вам один з коментарів під цим постом Арестовича: «Oleg Knurenko: Поражает, что Юля и Луценко, изрядно хлебнувшие этой системы не делают ни хрена для исправления ситуации. Наверное, думают, что уже никогда туда не вернутся ...»
Тепер Ви розумієте, чому я не звернувся до вас як до колег по нещастю?
Між нами дійсно є багато спільного. І Ви, і я були несправедливо засуджені з політичних мотивів за сфабрикованими звинуваченнями. І ми достеменно знаємо, як Система вміє «ліпити» неіснуючі докази, «працювати» з псевдосвідченнями, нехтувати аргументами захисту, виносити безглузді вироки із заплющеними очима, бубонячи під суддівський ніс безумні нісенітниці, на яких написано слово «Вирок», супроводжуючи свої «процеси» замовними медійними кампаніями…
А відмінність між нами полягає в тому, що Ви із Системою не воюєте, навіть маючи сьогодні таку можливість, а я – воюю. При тому, що мої можливості обмежені. На відміну від Вас я вирахував слабке місце цієї прогнилої суддівсько-прокурорської популяції. Справа в тому, що одного разу погодившись на «замовлення», представники Системи починають працювати на самозахист. Там немає людей з інтелектом. Фабрикують справи вони зазвичай масштабно, але брудно і непрофесійно. З усіх боків там стирчать вуха тупого фабрикату, злочинних підтасовок та лукавого трактування фактів – цього мотлоху повно у ваших, та і в моїй справах. Тож окрім безпосередньо виконання замовлення, мають надзавдання - засудити «об’єкт», аби убезпечити себе. Бо розуміють – виправдання і звільнення людини, проти якої застосовано явний фабрикат, є вироком для них самих.
А систему, між іншим, може змінити тільки страх і наочний приклад покарання за неправосудне рішення. Скажіть, Юріє Віталійовичу та Юліє Володимирівно, чому Ви, опинившись на волі, не взяли за жабри жодного з негідників, які «ліпили» ваші справи і, нехтуючи Законом та здоровим глуздом, виносили неправосудні вироки? Чому не розібрали по кістках свої судові справи, аби показати суспільству, що Ваша совість чиста, а інкриміновані Вам злочини – недолуго та брудно сконструйовані? Чому таким чином не показали, як Система жере людей? Ви могли розпочати злам злочинного механізму псевдоправосуддя, але не зробили цього.
Чому?
Ви розумієте, що цією своєю поведінкою мовчазно сприяєте розвиткові прокурорсько-суддівського «бєспрєдєлу», даючи йому дійти до таких сталінських форм, як у одеському випадку?
Тому я і не звертаюсь до Вас як до колег по нещастю. Бо не маю наміру здаватись. Натомість маю рішучість на прикладі своєї справи показати всю міру бездонної збоченості Системи. І, будьте впевнені, я докладу зусиль, аби покарати злочинців у мундирах та мантіях. Вже зараз «процес над Слюсарчуком» зайшов у глухий кут. Львівський апеляційний Суд знаходиться у ступорі, бо доказів моєї невинуватості зібрано стільки, що звично піти «по бєспрєделу» вони не наважуються. Бо із справи вилазять недолугі виправлення моїх біографічних даних, з’явились підтвердження моєї освіти, вилізла назовні безглуздість та псевдонауковість експертиз. Чого вартий тільки такий факт – в основу обвинувачення, як виявилось, слідство поклало копії документів незрозумілого походження. Наголошую – копії. Ви, як люди, що пройшли шлях слідчо-судової тяганини, добре знаєте, що суд може спиратись тільки на оригінали. Тобто суддя взагалі не мав братись за справу, доки слідство не покладе йому на стіл оригінальні папірці. Але – взявся.
Вони не знають, що робити. І я вже навіть не відвідую засідання Апеляційного суду. В тому немає потреби. Факти говорять за себе. І цих фактів мені буде достатньо, аби потім всі причетні відповіли за три роки мого життя.
Отже, відмінність між мною та Вами, пані Юлія та пане Юрію, полягає не в тому, що ви вийшли на волю, а я залишаюсь в камері. Вона в тому, що Система вас зламала. В тому сенсі, що ви, попри бажання, стали її частиною. Ви знаєте про цей злочинний світ вітчизняного правосуддя, але не знаходите внутрішніх сил вступити з ним у боротьбу. Хіба що зайвий раз піаритесь гучними заявами про справу Гонгадзе. Але це не боротьба. Це – імітація.
Я сподіваюсь, що цей мій діагноз правильний. Бо він не є найжахливішим. Адже я не хочу навіть думати по те, що справжньою причиною слабкості, яку ви демонструєте, є насправді потворна риса більшості українських політиків – не помічати з висоти свого нинішнього благополуччя інших людей і не звертати уваги на злочинну несправедливість, яка зберігається навіть під час змін, про які Ви красиво та переконливо віщаєте з телеекранів.
Професор, доктор медичних наук Андрій Слюсарчук
Слідчий ізолятор м.Львова
